Вареники з давніх-давен вважаються українською національною стравою. Ці вироби з тіста оспівані в народних піснях, описані в казках та згадуються у віршах. В українських селах дуже часто готують вареники з картоплею та сиром як святкову страву на неділю, без вареників з квашеної капусти неможливо уявити собі Святвечір, а вареники з картоплі приносять породіллям, як першу страву.

Та мало хто знає, що насправді всіма улюблені вареники є запозиченими з турецької кухні. Саме так, ця страва має східне походження. В Туреччині ліпили пиріжки дюш-вар, вони були з прісного тіста з різними начинками, які згодом варили. Хоча, схожість з варениками можна віднайти і в італійських равіолі чи в монгольських мантах.

В Україні ця страва настільки прижилася, що стала візитною карткою. Вареники готують по всій країні, для тіста використовують не тільки пшеничне, а й гречане та житнє борошно. А різноманіття начинок для тіста перевищує цифру 30. Вареники можуть бути солоними: з бринзою та картоплею. З пшоном чи гречкою. Зі шпинатом, печінкою, м’ясом та, навіть, маком. А що вже говорити про ягідні та фруктові вареники: з вишнею, чорницею, полуницею, малиною, сливами, яблуками.

Кожен український регіон має свій рецепт начинки для вареників. На Полтавщині шкварками не посипають, а загортають їх всередину у вареник. В Харкові популярні вареники з колоченим горохом. На території західної України вареники ще називають пирогами. Старше покоління жартує, якщо маленькі, то це вареники, а якщо пироги – так розміром у пів долоні.

Вареники вже стали настільки популярною стравою, що в них загортають навіть рибу та червону ікру. А замість традиційної засмаженої цибулі та сметани, до вареників подають різні соуси.

Українці не втомлюються висловлювати любов та шану до своєї улюбленої страви. У 2006-му році в місті Черкаси відомий скульптор Іван Фізер звів перший в Україні пам’ятник варенику. А кращі кулінари України щороку отримують нагороду – нагрудний знак «Золотий вареник».